25 лютого ми відзначаємо день
народження Лесі Українки, поетеси, яка є національною гордістю українського
народу. Як часто ми говоримо: великий Тарас Шевченко, великий Шота Руставелі,
Пушкін, Леся Українка... Здається, що за
цими словами ми перестаємо бачити людину, звичайну людину, яка народжується,
росте, дивується білому світу, кохає, страждає... Повернімося в минуле, до
чудового Волинського краю, в дитинство дівчинки Лесі.
Леся
Українка (Лариса Петрівна Косач) - народилася 25 лютого 1871 року в місті
Новгород – Волинську. Її батько був
відомим громадським діячем, мати – дуже
відома українська письменниця Олена Пчілка. У сім’ї Лесі було шестеро дітей:
Михайло, Лариса, Ольга, Оксана, Микола, Ісидора. Леся росла привітною і
допитливою дівчинкою, надзвичайно вродливою і чутливою до краси, яка її
оточувала.
Читати
Леся почала в чотири роки, шестирічною навчилася писати, в п’ять років добре
грала на фортепіано: згодом і сама складала пісні. В дев’ять років склала
свій перший вірш “Надія”, який
присвятила своїй тітці Елі. Ще малою
Леся тяжко захворіла. Якось взимку в сильний мороз, спостерігаючи в місті
Луцьку за святом Водохреща, примерзла чобітками до льоду. Почався туберкульоз
кісток, який з часом перекинувся на легені, потім – на нирки. Через хворобу
вона навчалася вдома та самостійно
здобувала освіту. Леся володіла тринадцятьма
мовами, а французькою, німецькою та італійською вона могла писати вірші. Тяжка хвороба прикувала її до
ліжка, довгий час поетеса мусила лежати в гіпсі. Та вона з надзвичайною
мужністю терпіла біль. Важко повірити, що автор мужніх сильних творів –
слабосила, хвора дівчина.
Вже не підводячись з
ліжка, смертельно хвора, вона поривалася думкою до своїх задумів. “Нехай моїм
останнім акордом буде молитва до сонця”,
- сказала поетеса. В останні роки свого життя Леся Українка працювала з
особливим напруженням. Вона поспішала, хотіла встигнути якнайбільше сказати
людям. До останньої хвилини не залишала Леся своєї єдиної зброї - поетичного слова. Нащадки Лесі Українки, юні
поети Златопільської гімназії, зібралися на черговому засіданні Малого літературного товариства “Гуляйполе”,
щоб вшанувати пам’ять поетеси. Кожен з них неповторний, яскрава творча
особистість. Вони ще дуже вразливо сприймають навколишній світ, адже так
непросто залишатися на самоті зі своїми думками, з першими спробами висловити
свої почуття в поетичних рядках. Саме така потреба в духовному
спілкуванні, у творчому пошуку об’єднала
учнів у клуб. Цього разу діти знайомилися з творчістю Лесі Українки, читали її
вірші, ділилися своїми внутрішніми переживаннями. Підводячи
підсумки чергового засідання, всі учасники погодилися з думкою про те, що життя
Лесі Українки – це подвиг митця, один з
тих подвигів, що підносять людину в очах сучасників, роблять її нетьмарною зіркою в очах нащадків.
Немає коментарів:
Дописати коментар