11 березня для багатьох поколінь новомиргородців – особливий день. Саме 11 березня 1944 року на територію нашого району завітало свято зі сльозами на очах – Новомиргород був звільнений від німецьких окупантів. Ця подія – одночасно і святкова, і трагічна, враховуючи ту величезну ціну, яку заплатив наш народ за неї.

Вона вимірюється тисячами життів наших співвітчизників, українських доньок і синів, які полягли в запеклих боях за визволення нашого краю. У кожній родині вона лишила незагоєні рани від втрати рідних та близьких. На полі бою Капітанівки полягло до 1200 бійців. Великі бої були і в районі с. Тишківки. Там загинуло 972 воїни, убито 120 мирних жителів, 75 – поранено. Каніж було спалено дотла, тому що всіх, хто рятував своє майно і гасив пожежу, фашисти стріляли на місці. За звільнення Оситняжки поклало голови 586 бійців. Майже півтора місяці точилися бої біля Турії. За визволення села загинули і у трьох братських могилах поховано 2685 чоловік. Під час окупації німцями розстріляно: у Мартоноші – 250 чоловік мирного населення, у Веселівці – 20 підпільників, спалено більшу частину будівель, у Оситній – підпільна група Шуліки в кількості 6-и чоловік, 25 партизан із підпільної групи Калашникова, на околиці Софіївки – 17 мирних громадян та 150 військовополонених, у лісі поблизу Капітанівки – 18 партизан. У Межигірському яру (біля Турії) закатовано 1200 євреїв, у яру біля Мартоноші – 230.

Сьогодні ми низько схиляємо голови перед усіма, від рядового до генерала і маршала, хто боровся за визволення Новомиргородщини від фашистської навали. Слава героям–визволителям нашого краю: Івану Федоровичу Обушенку, генерал-майору, командиру 6-ої Орловської стрілецької дивізії, яка звільняла наше місто, Олександру Дмитровичу Юркову, Герою Радянського Союзу, командиру відділення розвідки 125-го стрілецького полку 6-ї Орловської стрілецької дивізії, Сергію Гнатовичу Постєвому, гвардії лейтенанту (звання Героя Радянського Союзу удостоєний за подвиг, здійснений 25 січня 1944 року під час звільнення с. Оситняжки), Адріану Захаровичу Акименку, генерал-майору, командиру 75 стрілецького корпусу, куди входила 6-а стрілецька дивізія, а також офіцерам і рядовим, котрі визволяли нашу землю.

Навіть ворог визнавав звитягу і патріотизм нашого народу не тільки на фронтах, в тилу також. Адже один із колишніх офіцерів вермахту сказав, що історія воєн не знає жодного прикладу такої великої ролі партизанського руху, як це було під час Другої світової. На приборкання народного супротиву кидали дивізії діючої армії, не меншої кількості вояків потребувалося для охорони мало не кожного метра залізничних колій, важливого і неважливого об’єкта. Та потяги все одно летіли під укіс, підривалися мости, а ворог не почувався в безпеці навіть за посилених заходів безпеки.

На території нашого краю теж діяло підпілля: підпільно-диверсійну групу, яку очолював Федоренко В.В., у січні 1944-го було реорганізовано в партизанський загін, який після загибелі керівника очолив Соколюк О.М. Між групою та підпільною організацією Калашникова П.Ф. існував зв’язок, який здійснював Олійник П.Д. з Новомиргорода через Хмілевського З.Н. з с. Тишківки. Активно діяла молодіжна група у складі 20 підпільників у Крамаревому (нині с. Жовтневе). Очолювали молодіжну групу Нех О. та Коваль В. Була в Новомиргороді і підпільна друкарня. Майже тридцять разів друкували підпільники антифашистські матеріали, допомагали окупованому населенню орієнтуватися щодо дій на фронтах, закликали чинити опір гітлерівцям. Народні месники біля с. Котовки розстріляли гебітскомісара Гінца та його помічників. Ціною власного життя допоміг це зробити партизан із Мартоноші Григорій Некора.

Глибока шана і низький уклін вам, дорогі наші ветерани, за ваші мужність і звитягу, терпіння і героїзм, з якими ви йшли довгим тернистим шляхом до Перемоги заради безхмарного мирного життя наших дітей, внуків та правнуків.

Самовіддано боролися з ворогом наші земляки на фронтах Великої Вітчизняної війни. Сотні з них нагороджені бойовими орденами і медалями. П’ятеро наших земляків удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу – це старший лейтенант Аркадій Федорович Ковачевич з Новомиргорода, лейтенант Павло Євтихійович Кочерга, уродженець села Крупського, капітан Василь Іванович Ткаченко родом з Бровкового, гвардії старший лейтенант Михайло Миколайович Тургель, який народився в Новомиргороді, гвардії підполковник Шаповалов Опанас Опанасович – родом зі Златополя. Уродженець с. Кам’януватки Ткаченко А.А. за хоробрість, мужність і героїзм нагороджений орденами Слави трьох ступенів. За мужність і відвагу, виявлену в битвах з ворогом, шестеро наших земляків нагороджені орденом Леніна, 26 – орденом Червоного прапора, 367 – іншими бойовими орденами, 230 мають бойові медалі Радянського Союзу.

Всього в роки війни було призвано 6759 наших земляків. З них загинули в період війни – 4321, померли від ран 274 чоловіка, померли від хвороб – 31, зникли безвісти – 510.

Таким чином за період війни загинуло і зникло безвісти – 4831 наших земляків, а за визволення району – біля семи тисяч.

Проходять десятиліття, пройдуть століття, але прийдешні покоління завжди пишатимуться Вашим великим подвигом, мужністю, відвагою і патріотизмом у захисті своєї Батьківщини.